Вчитель - батькам

 Поради батькам

Як зберегти здоров'я дитини?

Нещодавно прочитала, що 40 % школярів вже заробили собі поганий зір під час навчання в школі. Раніше під час навчання першачків у класі «попадався» один такий учень, що мав вади зору і носив окуляри. Тепер у моєму теперішньому класі їх два. Спостерігаючи за своїми випускниками-одинадцятикласниками можу сказати, що ця кількість збільшується у 2-3 рази (!). Це жахливо! Моя донька також носить окуляри з 9 класу, хоча ми, її батьки,  одягли окуляри після 50 років.

Що на цей час «придумали» для наших дітей?

1.     Спеціальні окуляри з фільтрами

Звичайний телевізор, так само як монітор комп’ютера, випромінює ультрафіолетове та синє проміння. У поєднанні з напруженою роботою очей, це викликає швидку втому, головний біль, різі в очах та збільшену сльозоточивість. А це в свою чергу сприяє розвитку прогресуючої короткозорості, катаракти, глаукоми та дистрофії сітчатки. Якщо ваша дитина вже носить спеціальні окуляри з фільтрами, які мають перламутровий відблиск, вона має можливість порівняти їх зі звичайними окулярами Не економте на здоров’ї дитини.

2.     Фізкультура і спорт

Якщо ви вирішили записати свою дитину в спортивну секцію чи школу, тоді слід звернути увагу на те, щоб рухи дитини не були «однобокі»: теніс, шахи, шашки (так звані види спорту). Такі занняття спортом викликають рухи тільки однієї руки або плеча. Дуже не хочеться, щоб дитина з часом була схожа на краба, у якого одна клешня більша за іншу. Можна запропонувати секцію плавання (при наявності басейна), гімнастику, акробатику, футбол і т.д.

3. Миючий пилосос, очисники і зволожувачі повітря, і тому подібне

Скільки пилу-то в будинку, особливо в селі. Чого б, ви думали, діти в місті та й у селі часто хворіють. Миючий пилосос – це просто диво - миє пів мильним розчином. Коли виливаєш потім те, що зібралося в резервуарі, просто дивуєшся - неначе по квартирі ми ходимо не в м'яких тапочках, а в кирзових чоботях - стільки грязі висмоктує.

Миючий пилосос миє і килимки, які незвично потім сяють, тішать око. Ще одна особливість - паркетна дошка, яка взагалі-то боїться вогкості. Але не переживайте, за декілька років експлуатації нічого з нею не трапилося, бо після миття підлоги водопилосос досуха втягує в себе бруд. І жодних розводів на підлозі.  

4. Кухонні витяжки

Кіптява і продукти горіння газу наповнюють кухню (та і квартиру), особливо коли готуєш багато. Якщо хтось з вас міняв фільтри, то бачив, які вони за рік чорні стають. То, якщо уявити, які легені наші усередині буро-чорні! Зараз багато хто з батьків палить. Коли одного дня потрапите до рентгенолога, попросіть його розвернути до вас монітор свого апарату: погляньте, що у вас від курива всередині робиться. Подивитеся – і, можливо,  не будете палити після цього... деякий час...

5. Електрична зубна щітка – ваших дітей не відтягнеш від чищення зубів, після того, як ви купите зубний центр Braun, а значить горезвісний карієс їм не загрожує. Дітям подобається сам процес, а ступінь чистоти зубів після електричної щітки не можна порівняти з ручним тертям.

6. Обігрівачі повітря. Опалювання у нас включають не раніше жовтня, діти можуть підмерзати, з’явиться нежить. У такому разі є сенс у використанні обігрівачів повітря.

Як допомогти дитині вчитися

«Допомагати чи не допомагати? Сидіти поруч чи не сидіти?» — такі запитання неодмінно ставлять учителю на батьківських зборах.

ТРОХИ ПРО САМОСТІЙНІСТЬ

Ні для кого не секрет — діти повинні бути самостійними. Але, на жаль, не всі розуміють, що таке самостійність. Звичайно, це не без­цільне і безконтрольне бігання вулицями, це не готування уроків, абсо­лютно без нагляду і зацікавленості дорослих.

Адже в деяких сім'ях звичайним явищем буває самоусунення батьків. Вони тішать себе надією, що семирічна дитина власними силами може подолати шкільну премудрість і виконати будь-яке завдання. Їх не на­сторожує, що деякі вправи, букви чи цифри написані вдома, набагато гірші, ніж виконані у класі, де майже тридцять чоловік. «Перевіряючи» уроки, вони мовчки беруть зошит, який протягує малюк, мовчки пере­глядають написане, немов не помічаючи старання чи неакуратності, помилок і виправлень, мовчки повертають роботу дитині, не висловив­ши ні схвалення, ні невдоволення. Часто на запитання вчительки про те, що сказали вдома про його роботу, учень відповідає: «Нічого». А раз батьки нічого не говорять, у дитини складається враження, що дорослі задоволені її успіхами. Тим більше, педагогам це добре відомо — лише деякі першокласники можуть правильно оцінити результати своєї діяль­ності.

Вдумливе і серйозне ставлення батьків до шкільних справ своєї дити­ни обов'язково окупить себе. Дорослі швидко починають розпізнавати, коли малюк справді може сам готувати уроки, коли він точно розуміє завдання і твердо знає, чого від нього хочуть. Безумовної перевірки спочатку потребує також і все, зроблене в групі продовженого дня.

Якщо, порівнявши, ви побачили, що син чи донька в школі займається краще, ніж удома, знайте — це сигнал небезпеки, старанності дитини вистачить тільки на молодші класи. Наскільки б самостійною вона не була, як тільки усвідомить, що її робота нікого не цікавить, а досягнення залишають домочадців байдужими, вона і сама стане байдужою — так спокійніше.

Безумовно, на самому початку навчання, поки першокласник зви­кає до шкільних вимог, засвоює необхідні навички поведінки, опановує навчальні умінням, він має особливу потребу в пильній увазі, підтримці, підбадьоренні, присутності і контролі близьких людей. На радість вчи­телів, більшість батьків розуміють глибину і значимість змін, що відбу­ваються у способі життя дитини.

МОЖЛИВІ ВАРІАНТИ

Добре, коли в сім'ї є бабусі й дідусі і можна «звалити» на їхні плечі всі турботи, покластися на мудрість і досвід старшого покоління. Але як бути, якщо молода сім'я живе окремо?

Звичайно люблячі батьки намагаються взяти на початку навчально­го року відпустку. Мама бере її у вересні, тато — у жовтні, дивись, і чверть закінчилася, а там можна подумати і про продовжений день.

Іноді до цього моменту в домі з'являється малесенька істота — бра­тик чи сестричка. Вважається, що так мама зможе більше часу приділя­ти своєму першокласнику. На роботу ходити не треба, дитина постійно перед очима; можна самій проводжати її в школу і зустрічати після уроків, поговорити з учителькою.

Теж варіант. Але він таїть у собі багато несподіванок, складностей, неминучих хвилювань і турботи. Чи зуміє жінка впоратися? Чи виста­чить у неї тепла, ласки, чуйності, енергії, здоров'я на двох? Чи не стане для неї материнство тягарем? Перш ніж зважитися на такий крок, варто серйозно замислитися, обговорити на сімейній раді його можливість. Діти — це радість і щастя, але це і велика відповідальність. Чи зможуть батьки правильно зрозуміти свого «старшого» малюка, мотиви його поведінки, причини «дивних» учинків? Чи не відчує первісток себе са­мотнім, беззахисним, нещасливим, знедоленим і забутим? Адже рані­ше центральна роль у сім'ї належала йому, а тепер він відійшов на дру­гий план, а усе в домі підкорене малесенькій галасливій істоті.

Кожна сім'я знаходить свій вихід. Головне — прийняти правильне рішення і діяти розумно, щоб не залишити дитину без уваги, але й уник­нути дріб'язкової опіки.

РАНОК МУДРІШИЙ ЗА ВЕЧІР

Щоранку строкаті ряди дітвори стікаються до дверей школи. Серед цього галасливого потоку особливо виділяються пари: великий і ма­ленький. Найчастіше дорослі проводжають учнів початкових класів. Чудовий звичай, який приносить величезне задоволення дітям. Не відмов­ляйтеся від нього навіть у тому випадку, якщо не треба переходити вули­цю. Кілька хвилин поруч із батьком чи матір'ю — і малюк почуває значущість події, яка відбулася в його житті: він став школярем. Незаба­ром він зрозуміє, що ця дорога — не прогулянка, а початок трудового дня. Тому, хоча шлях і недовгий, задивлятися, зупинятися, відриватися не варто, можна спізнитися до дзвоника. Краще йти бадьорим кроком, тоді, опинившись біля входу на дві-три хвилини раніше ніж потрібно, можна постояти, чекаючи друзів. Батькам, затримавшись трохи, теж буде цікаво поспостерігати, як зустрічається їхнє чадо з однокласника­ми, заодно і познайомитися з ними.

Намагайтеся максимально використовувати ранковий час для ко­рисного взаємного спілкування. Нехай він стане для дитини бажаним. Підніміть настрій малюка, якщо він «встав не з тієї ноги», підбадьорте, якщо він чимось незадоволений. Багато чого можна встигнути по до­розі: повторити уроки, прочитати напам'ять вивчений учора вірш, ви­значити головну мету дня, пригадати захоплюючу історію, яка, напев­но, з гордістю буде повідана товаришам.

Якщо підрахувати, скільки дорогоцінних хвилин батьки щодня ви­трачають на нотації, вказівки, нудне моралізування, то виявиться, що це суттєва, якщо не основна, частина їхнього спілкування з дитиною. На змістовні бесіди, щире спілкування часу не залишається. А дитяча душа жадібно потребує саме цього.

ЗУСТРІЧ ВІД ЗУСТРІЧІ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ

Пригадайте слова, які вимовляють найчастіше батьки, коли син або донька повертається зі школи. Звичайно, ви вгадали: «Які сьогодні оцін­ки?» А ви спробуйте інакше. Зустрівши малюка в шкільному вестибюлі і прямуючи додому, запитайте його: «Що сьогодні на уроках було ціка­вого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило або вразило?» Який неосяжний внутрішній світ, незвіда­ний пласт життя власної дитини ви виявите. Як тремтливо і довірливо розкриється перед вами її серце. Це дорого коштує.

Діти люблять похвалу, завжди намагаються принести радість бать­кам, але вони мають бути упевнені: їх справи хвилюють дорослих, зму­шують близьких тривожитися і переживати. От і знайдіть привід похва­лити дитину. Нехай вона відчує задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху, навіть найменшого, а значить, інтерес до знань і ба­жання вчитися. Таким чином, конкретна допомога першокласнику скла­дається з кількох речей:

• безпосередньої присутності поруч із ним батьків;

• зацікавленості дорослих у навчальній праці дитини;

• постійного контролю за діяльністю дитини.

ВІД КОНТРОЛЮ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ І САМОСТІЙНОСТІ

У перші шкільні дні контроль має бути дуже близьким, у прямому і переносному значенні. Дитині усе нове, вона ще нічого не знає і не вміє. Тому дуже важливо зосереджено спостерігати за кожним кроком малюка. Тоді можна вчасно попередити або виправити помилку, про­стежити, як він тримає ручку, як сидить за столом, чи правильно поклав зошит, підказати, що вдалося, а що ні, відзначити для себе, чи уважно працює. Отут найкраще сісти за уроки разом із дитиною, поруч, так, щоб за необхідності швидко зупинити її руку: «Почекай, поміркуймо разом!»

Але минає час, і дорослий відсувається далі. Він усе ще стежить за кожною дією малюка, намагаючись спрямовувати і виправляти його, але вже не протягає руку, а зупиняє словом: «Почекай, подумай».

Через пару тижнів, якщо усе йде благополучно, дорослий відсуваєть­ся ще далі, в інший кінець кімнати, і «займається своєю справою» (чи­тає книгу, в'яже, шиє), проте неухильно продовжує спостерігати за вчин­ками дитини, даючи точні завдання і перевіряючи результати її роботи через певні проміжки часу. Для цього буває достатньо вимовити фразу:

«Мені потрібно прочитати статтю, а ти поки напиши рядок і поклич мене, я подивлюся». Або: «Виріши чотири приклади і дай перевірити». Контроль трішки відстрочений, але дитина налаштована на сумлінну роботу і знає, що повинна відповісти за її якість. І якщо завдання буде виконано сумлінно й акуратно, це краще свідчення нових якостей, які з'явилися в неї: старанності і відповідальності.

Наступний крок — ще далі відсунути контроль дорослого, а само­контроль, навпаки, збільшити. Ви можете запропонувати дитині напи­сати половину вправи або розв'язати всі приклади і раптово вийти

Я ЛЮБЛЮ, КОЛИ ВСІ РАЗОМ

Якщо батьки розлучені, а малюк продовжує малювати їх разом — це означає, що для нього сім'я ще не розпалася. Якщо ж дитина взагалі не малює тата, який живе окремо, або зображує його на відстані, вона внутрішньо погодилася на розлучення батьків. Добре, якщо разом із людьми намальовані домашні тварини або улюблені іграшки (якщо тільки вони за масштабом не більші від батьків). Це означає, що поняття «сім'я» містить у собі ще й поняття «дім», створюючи цілісний світ. Так малюнок дитини дає вам ключик до пояснень її переживань, створює основу для довірливої розмови.

...ВИХОВУЄМО ПОЧУТТЯ СУМЛІННОСТІ

Кому з батьків не хочеться бачити свою дитину людиною, яка завжди знає, що робити і для чого! Ось і стараємося ми змалечку пояснити, що таке добре, а що таке погано, навчаємо узгоджувати бажання з норма­ми загальновизнаної моралі.

Робота внутрішнього «судді» — сумління — на перший погляд непомітна. Щось зупиняє нас, коли ми намагаємося діяти імпульсивно, необдумано, недобре. Виховання сумлінності — справа дуже делікат­на, адже надмірні зусилля дорослих можуть призвести до діаметрально протилежних наслідків. Маленька дитина починає відчувати постійну тривогу з приводу того, що вона завжди робить неправильно, не ви­правдовує наших очікувань і тому не достойна любові оточуючих. У підлітковому віці, навпаки, діти починають підкреслено декларувати свою незгоду з нормами моралі. І нехай вас тоді не дивує типове висловлю­вання підлітка: «Я свою совість у п'ятому класі на ластик проміняв». Це означає, що у певний період ви були занадто суворі, оцінюючи його вчинки.

ХВОРОБЛИВЕ «САМОЇДСТВО»

Почуття провини виникає у наших дітей тоді, коли ми поспішаємо висловити своє схвалення чи несхвалення їхніх вчинків. Виявляючи гнів або нетерпіння, ми несвідомо сигналізуємо чаду, що його не любимо. Він страждає від однієї цієї думки, вважаючи, що наша любов — най­більша гарантія безпеки. Невпевнена в собі дитина відчуває боязнь і змушена вибачатися і виправдовуватися перед усіма. Емоційне загост­рення почуття сумлінності звичайно призводить до затяжного «самоїдства». Діти виростають і перетворюються на невпевнених, закомплек­сованих, безініціативних людей.

ЗНАЙТИ ЗОЛОТУ СЕРЕДИНУ

Неможливо пробудити у дитини совість, не породивши при цьому комплексу провини. Тому батькам треба знати міру, зменшити комп­лекс провини, але не позбавити від нього взагалі, аби дитина не перетво­рилася на бездушного монстра. Понизьте тон нарікань з приводу про­литого бульйону, бійок із братом і небажання спати. Це не ті проступки, за які варто вичитувати з усією суворістю судді. Робіть це стисло і спо­кійно. Схвалення хороших вчинків — це і є той шлях, яким варто йти.

Доповідь на батьківських зборах.

Вчитель: Мечетіна Л.М.

Для дитини вступ до школи – це стрес. Дуже багато нового й незвичного побачить вона у школі. Особливість сьогоднішніх дітей, які прийшли до першого класу, - це швидка втомлюваність. На першому уроці вони відверто позіхають, на третьому – лежать на партах. Чим ми, дорослі, можемо допомогти дитині? Головне завдання батьків і вчителів – стимулювати позитивні емоції дитини, що дозволить не тільки підвищити її інтерес до навчання, а й зберегти здоров’я.
Крім складного адаптаційного періоду, першокласникові потрібно впоратися з безліччю інших, не менш складних проблем.
По-перше, значно збільшується навантаження на опорно-руховий апарат дитини. Багато годин у школі та вдома вона проводитиме сидячи за партою. Порушення постави може призвести до значних проблем зі здоров'ям: сколіоз, кіфоз, лардоз, остеохондроз - це неповний перелік проблем, з якими може зіткнутися першокласник. Тому необхідно спрямувати всі сили на профілактику цих хвороб. Фізкультура, фізкультурні паузи між уроками, повноцінне харчування, ортопедичний рюкзак, парта, що «зростає» разом із дитиною, - це не розкіш, а життєва необхідність. Правильно організуйте робоче місце учня. Для цього доберіть меблі за зростом. Висота робочого стола повинна бути на 2-3 см вищою ніж лікоть дитини, яка стоїть.
Удома меблі для приготування уроків, як і в школі, повинні обов'язково мати спинку. Привчіть дитину всідатися якнайглибше, відчуваючи опору кожною точкою хребта. Між грудьми й краєм стола повинна бути відстань, що дорівнює ширині кисті дитини. Ідеально, якщо стіл обладнаний поперечиною для ніг, завдяки якій розвантажується спина. Якщо її немає, то можна використовувати лавочку.
З метою профілактики порушення постави потрібно користуватися ранцем і стежити, щоб його вага для учнів 1-3 класів не перевищувала 1,5-2 кг.
По-друге, до шкідливого впливу вже звичних телевізора й комп'ютера додається величезне зорове навантаження. Стежте за освітленням робочого місця. По-перше, стіл не можна ставити напроти вікна. Промені сонця відбиватимуться від різних поверхонь на столі, тому очі зайвий раз стомлюватимуться. Письмовий стіл повинен висвітлюватися верхнім світлом і настільною електролампою потужністю 100 Вт.
Зверніть увагу, що лампа не повинна бути галогенною. Під час виконання домашніх завдань через кожні півгодини корисно робити десятихвилинні паузи, виконувати фізичні вправи й гімнастику для очей: переводити погляд на далекі предмети, дивитися вдалечінь й угору, робити колові рухи очима. Природне (денне) світло на письмовий стіл повинно падати ліворуч, квіти на вікнах і штори не повинні затримувати світло.
По-третє, значного ризику зазнає й шлунково-кишковий тракт школяра. Обов'язково поцікавтеся в школі, що і як їсть ваша дитина. Намагайтеся, щоб вона не виходила з дому до школи голодною, тому що першокласникові може не сподобатися сніданок, і тоді дитина перший раз зможе поїсти тільки, у найкращому разі, в обід. Перекуси пиріжками, чіпсами й лимонадом, як ви розумієте, не вихід. Дитина повинна обов'язково харчуватися не всухом'ятку, а гарячою їжею. У неї повинні бути нормальні, збалансовані за харчовою цінністю сніданок, обід і вечеря. Основне правило - якнайменше жирного й солодкого, якнайбільше овочів і фруктів. В осінньо-зимовий період не забудьте збагачувати харчовий раціон вітамінами. Харчуватися першокласник повинен чотири-п'ять разів на день, причому домашньою їжею. На сніданок рекомендуються каша, омлет, сосиски, чай із молоком або какао. У добовий раціон дитини обов'язково включайте продукти, що містять білок: м'ясо, рибу, яйця, сир, кисломолочні продукти.
По-четверте, нервова система ще не достатньо міцна, тому необхідно стежити, щоб дитина обов'язково відпочивала і дотримувалася режиму дня. Молодші школярі повинні спати 10-11 годин на добу. Добре, якщо є можливість пообіднього відпочинку. У довгі зимові місяці нашим дітям важко дається ранній підйом, звідси неминучими є капризи зранку, відмова від сніданку, повільність у ранкових гігієнічних процедурах, а потім суєта й поспіх дорогою до школи. Зранку і дитина, і мама отримують потужний викид адреналіну, а також зіпсований настрій на першу половину дня. До обіду ранкова незлагода забувається, щоб завтра повторитися знову. Тому необхідно суворо дотримуватися часу відходу до сну. Це в інтересах вашої дитини, і від цього залежить її здоров'я.
Ще однією причиною частих хвороб першокласника є так звана зміна мікробного пейзажу. Дитина, яка тривалий час перебуває в одному і тому самому середовищі, була адаптованою до мікроорганізмів батьків і оточуючих. Потрапляючи до школи, у клас, вона зустрічається з величезною новою палітрою мікробів, носіями яких є як її однокласники, так і інші учні цієї школи. Тому немає нічого дивного в тому, що буквально в перші дні після початку занять дитина занедужує.
Виконання домашнього завдання
У першому класі не рекомендується задавати домашнє завдання, хоча у всіх школах його задають. Зважте на те, що максимальний рівень працездатності має два піки - з 9 до 12 і з 16 до 18 години. Цей час і повинен збігатися з навчальною діяльністю.
Після повернення додому першокласник, якщо він не залишається на повний день у школі, повинен з'їсти гарячий обід і відпочити після занять. Домашні завдання найкраще готувати в період 15-16 годин. Не можна сідати за них відразу - дитина не встигне відпочити, а працездатність до цього часу знижуватиметься до нуля. Не можна переносити виконання домашнього завдання на вечір - письмо вимагає акуратності й посидючості, тому школяр, який стомився, допускатиме помарки й описки, та й сидітиме над завданням значно довше, ніж у денний час, або виконуватиме його абияк, кваплячись лягти спати.
Кожні 15 хвилин потрібно змінювати позу, кожні 30 - робити маленьку перерву, «фізкультхвилинку», можна під музику. Це не тільки зміцнює здоров'я, але й відновлює працездатність, допомагає позбавитися напруження й утоми.
Не можна починати готуватися «кавалерійським наскоком» - із найскладніших предметів. Починати потрібно з нескладних і нетривалих за часом завдань: швидке їх виконання змусить первачка переконатися у власних силах і здатностях. Після цього потрібно переходити до складніших, ну а в останню чергу, на спаді загальної працездатності, зробити ще одне легеньке завдання. Тоді дитина після виконання завдань матиме не пригнічений через велике навантаження настрій, а буде впевнена в тому, що їй легко дається навчання. Зберегти бадьорий настрій і не дозволити дитині «опустити руки» («Мамо, у мене нічого не виходить!») - основне завдання батьків у першій рік навчання.
Як правильно відпочивати?
Дуже часто доводиться чути запитання про прогулянки й час, проведений на свіжому повітрі. Не менш часто батьки говорять про те, що дитині ніколи гуляти, або немає з ким, або ніколи батькам, або... Можна знайти безліч причин і пояснень, але відповідь у кожному разі буде однозначною - виключити прогулянку з режиму дня школяра не можна! Норма прогулянки для школярів молодших класів - не менше ніж 3-3,5 години на день.
Якщо дитина ослаблена й скаржиться на втому, їй показаний півторагодинний денний сон у добре провітреній кімнаті. Якщо ви віддали дитину до спортивної секції або займаєтеся з нею вдома чи у дворі бігом, гімнастичними вправами або рухливими іграми, пам'ятайте, що заняття спортом повинні початися не раніше, ніж через 40 хвилин після приймання їжі. Вечеряти потрібно за 2 години до сну - це найкраща профілактика безсоння, поганого, неспокійного сну первачків. Якщо ви вважаєте, що активна дитина встигне зголодніти за цей час, за півгодини до відходу до сну можна запропонувати їй склянку молока або какао з маленькою булочкою, або трішечки фруктів.
Здоровий спосіб життя допоможе вашій дитині і в шкільному житті, і у подальшому дорослішанні. Дотримання декількох нескладних правил може сильно вплинути на її подальшу долю. А відповідальними за долю дитини в цьому віці, звісно, є її батьки. Тому саме батьки повинні насамперед організувати належним чином життя свого першокласника.
Будьте здоровими!